26 березня 2020 року минає три роки з дня загибелі в зоні проведення антитерористичної операції на Сході країни патріота, захисника України, Героя України, нашого односельчанина Козарука Петра Михайловича.
Життя, віддане за Україну!
26 березня 2020 року минає три роки з дня загибелі в зоні проведення антитерористичної операції на Сході країни патріота, захисника України, Героя України, нашого односельчанина Козарука Петра Михайловича. Він став невидимим птахом, який залишився у пам'яті людей, у їх серцях і душах, адже саме пам'ять об’єднує людей у боротьбі за перемогу й мир.
Народився Петро Михайлович 24.05.1977 року в прикарпатському селі Турка, Коломийського району, Івано-Франківської області в багатодітній, дружній, працьовитій родині. Ще з дитинства Петро ввібрав волелюбний дух Карпатських гір, торував стежками Олекси Довбуша. У1992р. закінчив 9 класів Турківської середньої школи. Працював у селі, різноробом в колгоспі імені Степана Мельничука. Школа, навчання, праця… Не було такої справи, яка б була не під силу Петру Михайловичу. Зі спогадів матері, вдачею Петро був до покійного батька, мав такі ж «золоті руки». У травні 1995 року був призваний на строкову військову службу Коломийським військовим комісаріатом Івано-Франківської області, яку проходив у Збройних силах України з 24 травня 1995 по 28 грудня 1996 року. Після армії працював на різних підприємствах села Турка, з 2001 року- на сезонних роботах у межах України. З 2003 року мешкав в селі Райгородок на Житомирщині. Завжди усміхнений, щирий, готовий прийти на допомогу, Петро припав до душі односельцям. Під час російської збройної агресії проти України з 24 квітня 2015 року по 4 липня 2016 року проходив службу за частковою мобілізацією, служив у зенітному дивізіоні 57 окремої мотопіхотної бригади, в районі Горлівки. Після демобілізації повернувся додому, а вже з 1 грудня 2016 року вступив на військову службу за контрактом разом з дружиною Ларисою Анатоліївною. Старший сержант, командир гарматного розрахунку зенітної установки ЗУ-23-2 – командир відділення 72 окремої механізованої бригади, в/ч А2167, м. Біла Церква. Протягом 2015-2017 років брав участь в антитерористичній операції. Бойові побратими, які приїхали провести в останню путь Козарука Петра Михайловича згадують: він завжди думав в першу чергу про своїх хлопців, які на передовій називали його не інакше як «Батя». «Старший сержант Козарук Петро Михайлович прийшов до нас 1 грудня 2016 року. Спеціаліст найвищого рівня. Скажімо так, одним гвіздочком і молотком він розбирав і збирав гармату. Тобто, питань до нього не було. А яким він був кухарем! За своїм покликанням. Тобто не штатним. Коли люди виїжджали на передову, мінялись, то завжди знали, що він буде зустрічати. В нього все наварено: перше, друге, чай. А тут він не приїхав. Всі питають: а де Петро? Чого не зустрічає? Хоч він і був командиром гарматного розрахунку, але він на це не дивився, мовляв ти роби те, а ти роби те. Він командир, він завжди усе сам: і машину відремонтувати , і завжди дивився… Та що там казати. І загинув на бойовому посту»,- розповідає заступник командира батареї з морально-психологічного забезпечення 72 Гвардійської ОМБР Ігор Марчук.
26 березня 2017 року близько 17.00 Петро Михайлович загинув внаслідок мінометного обстрілу опорного пункту у промисловій зоні Авдіївка. Разом із Петром загинули солдати Сергій Мосійчук та Олексій Тимченко. Розрахунок ЗУ-23-2 на автомобілі ГАЗ-66 виїхав на бойове завдання – збити ворожий безпілотник, але потрапив під обстріл. Старший сержант Козарук наказав своїм підлеглим ховатись, та коли бійці спускалися в укриття, міна калібру 120 мм, заборонена Мінськими домовленостями, влучила у бліндаж. Зі слів командира батареї, капітана Ігоря Марчука,- це була миттєва смерть. Міна, що влучила у бліндаж , не залишила жодного шансу на життя Петру і ще двом його бойовим побратимам. Четвертий військовий, який затримався біля установки, щоб щось полагодити чи закріпити, на вході в бункер отримав ударну хвилю, якою його відкинуло на п’ять метрів від бліндажу та контузило, але зберегло життя. Хлопці відчули небезпеку і намагалися запобігти лиху, відвести ворожі наміри і ціною власного життя врятували… невідомо скільки життів інших людей і наші…
Дружина Петра Михайловича Лариса Анатоліївна, яка так само служить у 72 Гвардійській ОМБР, санінструктором розповідає: «Це сталося 26 березня, він загинув. Це було 20 хвилин на шосту. Я це побачила. Я була зовсім у іншому місці, але я це побачила. Він подзвонив, що їде на виїзд і я вже знала. Це була моя друга половина».
29 березня 2017 року с. Райгородок було окутане невимовним болем, смутком і тугою. Тут прощалися з Героєм, стоячи на колінах перед труною захисника України. Похований Петро Михайлович на місцевому кладовищі.
У с. Турка залишилася мати та двоє дітей від першого шлюбу, у Райгородку – дружина та двоє її дітей.
Указом Президента України №138/2017 від 22 травня 2017 року, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку, Козарук Петро Михайлович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно та відзнакою Начальника Генштабу- «Учасник АТО».
Низький уклін Героям та їх батькам, дружині загиблого Ларисі Анатоліївні, яка продовжує справу чоловіка на Сході України. Хай кожен теперішній день буде оновленням душ. Хай дає нам силу і витривалість до дальшого змагу. Хай буде для нас днем іспиту совісті, кожен в якому поставить собі запитання, що зробив він для здійснення заповіту тих Героїв, що вже в могилах. Слава Україні! Героям Слава!
