Райгородоцька громада
Житомирська область, Бердичівський район
Логотип Diia Герб України
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Літопис землекористування.

Дата: 06.08.2019 11:21
Кількість переглядів: 478

Після смерті поміщика Юліана Станіславовича Маршицького (у 1903 році) землями володіли дочки: Марія Юліївна Зайончковська, Сусана Юліївна Маршицька і Станіслава Юліївна Заржицька.
Господарство вели самі, стягуючи з селян за оренду землі кожен десятий сніп і 10 рублів орендних. У 1905 році селяни перестали підкорюватись волі поміщиків. Впродовж однієї ночі вони спалили маєтки М.Ю. Зайончковської, С.М. Маршицької і С.Ю. Заржицької, а також водяний млин у двох поставах.
Дочки поміщика Юліана Маршицького були незаміжні (Марія і Сусана). Їх маєток був там, де тепер знаходиться водонапірна башта. Час Маршицькі проводили на балах і курортах. Повертаючись у маєток з порожніми гаманцями, вони продовжували вести орендне господарство, яке поступово занепадало. Перед Великою Жовтневою соціалістичною революцією маєток Станіслави Юліївни Маршицької (за чоловіком Заржицької) придбав поміщик Желтов, але не встиг вступити у володіння ним (яким керував посесор Романовський).
Як свідчать старожили, після конфіскації у 1918 році земель поміщиків, пани Маршицькі через рік настільки збідніли, що ходили жебраками по селу і просили милостиню. Незабаром вони виїхали у Польщу до родичів, звідки вже не повернулись на Україну.
З приходом Радянської влади у селі Маркуші була обрана сільська рада на чолі з Острожинським Василем Онуфрійовичем. 
У 1930 році головою сільської ради був Сінчук Олександр Григорович. Як згадує Ольга Дмитрівна Бевзо, він разом з приятелями випивав на Загреблі і затягнув пісню – "Ще не вмерла Україна…". А Кашперський Л.І. почав вимагати, щоби той співав "Еще Польска не сгинела…". Сінчук Олександр Григорович вилаявся: "Мені поляки коло ср…". Тоді Кашперський узяв відро і забив його. Один з компанії (Рижко) побіг до Наталі Григорівни – дружини Сінчука і розповів їй про лихо, яке сталося з її чоловіком. Сини Сінчука – Іван та Петро поїхали на підводі та привезли тіло батька. Кашперський Л.І. за це вбивство отримав 3 роки ув’язнення, а після звільнення з в’язниці у 1937 році був репресований.
У 20-х роках на західній околиці села Маркуші поступово почалось будівництво хат на земельній площі, яка тепер носить назву "Новосельці". На родючому чорноземі, осяяному сонячними променями, виросли чудові вишневі і яблуневі сади, що були посаджені справжніми хазяями: Гордієнко Петром Яковичем, репресованим у 1937 році, Огризко Іваном Миколайовичем, також репресованим у 1937 році, Андрійчуком Дмитром, Синяком Борисом, Семенюком Павлом, Морозом Пилипом, Свинарчуком Пилипом, Семенюком Михайлом, Дзюблюком Дмитром, Синяком Нифоном, Регаловим Михайлом і багатьма іншими трудівниками.
Бевзо Олександр Трохимович розповідав, що між Маркушами і Обухівкою виник "Хутір", у якому в 20-х роках було сім хуторів. Це господарства Антона Гаврилюка, Олексія Редича, Трохима Карповича Бевзо, Олександра Яковича Гаврилюка, Порфіра Регалова, Луки Маєрчука і Григорія Олійника. В господарствах було стільки десятин землі, скільки у сім'ях було душ. "Хутір" проіснував в основному до 1930 року, до створення колгоспу у селі. Залишилась одна хата Трохима Карповича Бевзо, що помер у 1932 році, яка проіснувала до 1938 року.
Трагічна подія, яка потрясла не тільки село Маркуші, але і всю губернію, відбулась у 1926 році в сім'ї Наума Бевзо. Дмитро і Микола Бевзо весь час ворогували між собою з-за землі, якою наділив їх батько.
Хата Миколи Бевзо стояла у центрі села на тому місці, де колись стояв господарчий магазин. Коли Микола вивіз на свій город гній, він запросив своїх приятелів, які допомагали йому у роботі, на обід. В хату зайшов брат Дмитро з зарядженим пістолетом у кармані, він був ветеринаром місцевої артілі. Гостинно відповівши на привітання Дмитра, Микола налив йому чарку самогонки і запропонував помиритьсь: "Брате, скільки не розмовляємо? Давай помиримося і забудемо минуле!" Але у Дмитра скипіла ненависть до брата. Вихопивши з карману пістолет, він вистрілив у Миколу…
24 січня 1930 року рішенням загальних зборів села було створено колгосп у складі 90 членів (40 селянських господарств). Організаторами Маркушівського колгоспу були: Семенюк Феодосій Фотійович, Поліщук Степан Костянтинович, Рощенюк Іван Дмитрович, Шевчук Григорій Петрович і Редич Анастасій Олексійович, які підписали Статут сільськогосподарської артілі – колгоспу, що отримав назву "Червоній шлях". Головою колгоспу обрали Семенюка Феодосія Фотійовича.
На протязі 1930 року у колгосп вступило під страхом виселення майже все населення села за винятком двох господарств: Дзюблюка Дмитра Івановича и Гордієнко Олени Тимофіївни.
У колгоспі була одна двокінна сіялка, молотарка "БАО", кінна жатка, сто коней, п'ятдесят плугів, сорок два вози і один двигун. Таким чином, сіяли і збирали врожай практично вручну.
Приклади колективної праці показували Рощенюк Іван, Рощенюк Федір, Рощенюк Петро, Грева Оліфер Петрович, Регалов Михайло Якович, Півторак Єфим, Курошенко Фома – свинар, Олійник Надія; ковалі Олійник Яків, Яремчук Іван, Сінчук Іван, Бесараб Гнат, Бевзо Петро Якович, Нешко Петро Якович, Бесараб Дем'ян, Постой Кирило, Бесараб Меланія та інші.
У Бердичівській філії Житомирського обласного державного архіву В.Л. Редич при написанні літопису Маркушів не знайшов документів про голод у районі, а також документів про роботу надзвичайної хлібозаготівельної комісії 1932 року (всі вказівки надавались усно).
Жителі села Маркуші, в родинах яких були померлі з голоду у 1933 році:
Бевзо Микола Асонович – 6 чоловік,
Гордієнко Левко Андрійович – 4 чоловіка,
Кащук Павло Петрович – 4 чоловіка,
Корнійчук Лукаш – 1 чоловік,
Маринич Надія Власівна – 6 чоловік,
Маринич Павло Євдокимович – 3 чоловік,
Павлюк Павло Якович – 3 чоловіка,
Павлюк Трохим Степанович – 2 чоловіка,
Пирожок Мирон Миколайович – 2 чоловіка,
Постой Кір'ян Гаврилович – 2 чоловіка,
Постой Яків Сидорович – 5 чоловік,
Рощенюк Корній Гаврилович – 6 чоловік,
Сорока Петро Миколайович – 4 чоловіка,
Черевичний Улян Петрович – 7 чоловік,
Шпула Панас Степанович – 1 чоловіка.
Всього: 56 чоловік.

Матеріал підготувала жителька села Маркуші Запальникова Євгенія Арефівна 5 грудня 1991 року.

***

З кінця 2000 року у селі виникло сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Надія", у якому 260 членів, що володіють 783 гектарами орної землі. Голова господарства Ковальов Володимир Дмитрович, його заступник Баралівський Валерій Леонідович, агроном Онищук Петро Степанович, зоотехнік Василюк Галина Мілентівна, головний бухгалтер Карпова Лілія Володимирівна, головний інженер Шпак Сергій Анастасійович, заступник з господарської частини Семенюк Юрій Васильович.
На даний час (2000 рік – А.Г.) головою сільської ради Маркушів є Острожинський Михайло Васильович, секретарем Іванова Антоніна Миколаївна. 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь