Що таке гендернозумовлене насильство?
Гендернозумовлене насильство — це те, яке вчиняється щодо людини через її приналежність до певної статі. Згідно з Конвенцією Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству, до гендернозумовленого насильства належать^
— фізичне насильство;
— психологічне;
— сексуальне;
— економічне;
— домашнє;
— переслідування;
— зґвалтування$
— сексуальне домагання;
— каліцтво жіночих геніталій;
— примусова стерилізація;
— примусовий аборт;
— примусовий шлюб;
— злочини в ім’я так званої честі;
— насильство в інституційному середовищі;
— насильство у воєнних, конфліктних та постконфліктних ситуаціях;
— торгівля людьми;
— гендерна дискримінація.
Його чинять лише щодо жінок?
Визначення гендернозумовленого насильства також є у Керівництві з інтеграції заходів щодо протидії гендернозумовленому насильству до гуманітарної діяльності. Згідно з ним, гендернозумовлене насильство — «загальний термін для будь-якого акту завдання шкоди, що вчиняється проти волі особи і пояснюється соціальними (гендерними) відмінностями між чоловіками і жінками, викликає серйозну і зростаючу стурбованість в умовах надзвичайних гуманітарних ситуацій». Юристка Марія Желтуха в матеріалі на сайті Асоціації жінок-юристок України «Юрфем» робить висновки, що гендернозумовлене насильство має в основі дисбаланс влади та чиниться, щоби принизити і змусити людину почуватись нижчою за статусом. «Цей вид насильства глибоко вкорінений в соціальних та культурних структурах, нормах і цінностях, які регулюють життя суспільства, і часто посилюється культурою заперечення та замовчування. У світі визнане також існування багатьох форм гендернозумовленого насильства щодо чоловіків та хлопчиків. Вони, зокрема, можуть зазнавати сексуального насильства з боку інших чоловіків у контексті збройного конфлікту. Крім того, вони можуть стати потерпілими від такого насильства через соціальний або економічний статус, інвалідність, статус біженця та інші поєднання різних проявів нерівності», — стверджує Марія Желтуха. Тобто гендернозумовленим насильством правниця пропонує називати будь-яку шкоду, завдану за ознакою статі, гендеру, сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, або ж через стереотипи щодо гендерних ролей.
За даними правозахисної організації «Ла Страда», гендернозумовлене насильство — це крайній вияв дискримінації за ознакою статі, жертвами якого найчастіше стають жінки. «Насильство щодо жінок є найпоширенішою причиною смерті та інвалідності серед жінок репродуктивного віку. Воно не завжди позбавляє життя, але майже завжди підриває здоров'я, порушує безпеку та незалежність постраждалих. При цьому гендернозумовлене насильство часто приховується через звинувачення жертви та безкарність злочинців. Як наслідок — набуває системного характеру. Однією з найголовніших його причин є гендерна нерівність у суспільстві, де чоловіки зловживають своєю владою щодо жінок», — переконані в організації.
Психологиня, керівниця організації «Центр жіночі перспективи» Марта Чумало каже, що гендерні норми форматують людей в такий спосіб, що одна частина має більшу легітимність, право на владу, силу, агресію, а інша — мусить підпорядковуватися. «Так звані гендерні норми ставлять нас у рамки й формують жінку як підпорядковану чоловіку, орієнтовану на потреби іншої людини, як таку, що обслуговує. Згідно з гендерними ролями, жінка є слабшою, а чоловік — сильніший і має більше влади. У цьому і є корінь гендернозумовленого насильства, — розповідає Марта Чумало. — А насильство жінок щодо чоловіків чиниться всупереч гендерним нормам, має психологічні корені й інші механізми виникнення, тому що гендер пригнічує жінку і робить з неї слабку людину, яка не застосовує насильство, не здатна на нього». Марто Чумало додає, що часто гендернозумовленим є й домашнє насильство, однак не все. Наприклад, насильство жінок щодо дітей не можна вважати гендернозумовленим.
Аб’юз і харасмент — це теж гендернозумовлене насильство?
Так, часто вживані в українських і не тільки медіа слова «харасмент» та «аб’юз» теж можуть означати гендернозумовлене насильство. За Словником гендерних термінів, харасмент — це форма дискримінації, яка включає будь-яку небажану та настирливу фізичну і словесну поведінку, що ображає або принижує людину, порушує недоторканність її приватного життя. Харасментом можна назвати не лише сексуальні домагання, а й небажані зауваження, жести, міміку або жарти з приводу раси, національності, релігії, статі, гендеру, або ж небажані фізичні контакти, — поплескування, пощипування тощо. Наприклад, якщо жінка потерпає від домагань у публічному місці, таке насильство можна назвати гендернозумовленим.
Натомість аб’юз — це психологічне, фізичне, сексуальне, економічне насильство, що відбувається всередині близьких стосунків, і часто маскується під турботу. Таке насильство, яке чиниться в сім’ї, наприклад, чоловіком над жінкою, теж можна визначити як гендернозумовлене.
Чому саме 16 днів проти гендернозумовленого насильства і чому саме в листопаді?
«16 днів активізму проти гендернозумовленого насильства» — акція, яка відбувається щороку із 25 листопада (Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок) до 10 грудня (День прав людини). Кампанію «16 днів» ініціював Центр жіночого глобального лідерства при Ратґерському університеті під час першого Інституту жіночого глобального лідерства в 1991 році. Акція триває в багатьох країнах протягом тридцяти років. У рамках цієї акції різні правозахисні організації закликають припинити гендернозумовлене насильство.
Чи актуально це для України?
За даними Державної судової адміністрації, за 2020 рік в Україні за домашнє насильство засудили 921 людину, у 2019-му вироків було менше — 225. Загалом торік у судах на розгляді перебувало 1877 проваджень щодо домашнього насильства, у 2019-му — 626.
Також, за інформацією Національної соціальної сервісної служби України, у 2020 році в країні зафіксували 211 362 звернення щодо насильства в сім'ї. Із них 180 921 надійшло від жінок, 27 676 — від чоловіків, 2 756 — від дітей.
За даними опитування Національного демократичного інституту, яке проводили у 2019 році, 0,6 % опитаних кажуть, що зазнали домагань у мережі. Також дослідження показало, що 40 % потерпілих від харасменту, серед яких більше жінок (76 % проти 4 % чоловіків), не зверталися по допомогу. Проте понад половина українців погоджується, що потерпілі мають на це право, лише 14 % не погодилися з цим.
Крім цього, опитування показало, що 49% опитаних не погоджуються, що ймовірність стати об’єктом сексуальних домагань на робочому місці є однаковою для представників обох статей: 97 % тих, хто підтримав це твердження, думають, що частіше від сексуального насильства потерпають жінки.
Як цьому насильству запобігти?
Запобігти гендернозумовленому насильству може, зокрема, ратифікація Стамбульської конвенції — першого міжнародного документа, який виводить визначення гендеру з тіні й має на меті захист жінок, чоловіків та дітей від домашнього насильства. Конвенція, зокрема, передбачає розбудову системи допомоги: відкриття притулків, психологічних сервісів тощо.
Ратифікація Стамбульської конвенції в Україні є однією з вимог маршів жінок, які проходять у різних містах 8 березня. 4 травня 2020 року петиція про ратифікацію Стамбульської конвенції на сайті президента набрала понад 25 тисяч голосів. У відповіді на петицію йдеться, що президент внесе на розгляд Верховної Ради проєкт закону «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» після того, як Міністерство закордонних справ подасть пропозиції.
14 травня 2021 року віцеспікерка Олена Кондратюк заявила, що Верховна Рада готова розглядати питання ратифікації конвенції, коли до парламенту надійде офіційний текст документа. Однак станом на 2 листопада конвенцію так і не ратифікували, а активістки громадської організації «Марш жінок» створили нову петицію із закликом зробити це.
Насильство проти жінок і дівчат є одним з найпоширеніших порушень прав людини у світі. Воно не знає соціальних, економічних чи національних кордонів. Гендерно зумовлене насильство (ГЗН) підриває здоров'я, гідність, безпеку та самостійність постраждалих осіб, проте воно все ще оповите культурою замовчування. Постраждалі від насильства особи можуть страждати від розладів сексуального та репродуктивного здоров'я. ГЗН залишається широко розповсюдженим в Україні, при цьому пандемія COVID-19 посилює ризики гендерно зумовленого насильства.
