Опікунська сім’я Бондарчуків
Вже 34 роки в селі Андріяшівка Бердичівського району проживає сім’я Бондарчуків.
Це не звичайна середньостатистична сім’я, а люди з особливими потребами.
Зоя Павлівна інвалід ІІ групи дитинства, чоловік – Віктор Степанович теж інвалід ІІ групи, учасник бойових дій в республіці Афганістан.
Багато труднощів подружжя пережило разом, але це їх тільки загартувало. Виростили двох доньок, дали їм путівку в життя.
У старшої доньки Ірини життя не склалося, у 2015 році народила дівчинку Валерію, почала пиячити, зупинитися не змогла, коли Лері було рік і вісім місяців залишила її на батьків і поїхала до Києва шукати кращої долі.
У 2019 році Зоя Павлівна взяла онучку під опіку. Бондарчуки старанно доглядають за дівчинкою, оточили її любов’ю і турботою, і коли онучка пішла перший у перший клас, куди дітей, зазвичай, ведуть батьки, Леру повів дідусь.
Кращої долі Ірина не знайшла, тимчасово разом із новим співмешканцем повернулася до батьків, народила сина Данііла, а коли йому виповнилось 3 місяці, навіть не попрощавшись із старшою донькою Валерією, поїхала у м. Новий Айдар Луганської області. Там за неналежне виконання батьківських обов’язків у батьків відібрали хлопчика і розмістили у дитячий будинок, що у м. Сєверодонецьк, де він пробув більше року. За станом здоров’я, а на той час Зої Павлівні робили складну операцію по заміні суглобу, та враховуючи бойові дії на сході, дідусь і бабуся не змогли поїхати і забрати онука, але не втрачали зв’язок з ним та вихователями дитячого будинку, часто телефонували, цікавились його життям і здоров’ям.
У 2021 році хлопчика перевели у КЗ «Лисичанський центр соціально-психологічної реабілітації дітей, де він пробув до початку війни. А коли окупанти почали обстрілювати і бомбити Лисичанськ, Данііла перевели до Львівського притулку для дітей. І у квітні 2022 року, підготувавши необхідні документи, бабуся і дідусь без вагань найняли машину, і поїхали забирати онука.
Зараз Бондарчуки опікуються онучкою Валерією і готують документи для опіки над Даніілом. І хоча вони люди з особовими потребами, а Зоя Павлівна пересувається за допомогою палок, або інвалідного візочка, все роблять для того, щоб дітям було добре, щоб вони були забезпечені усім необхідним.
Односельчани та місцева влада стараються в усьому допомагати родині.
Сім’я завжди тримається разом: разом пораються по господарству, бо ще утримують курей, разом займаються городиною, разом доглядають онуків.
Адже є заради кого жити.
