Відділ освіти, культури, молоді та спорту Райгородоцької ОТГ
У переддень 75 річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, нам хочеться згадати рідних, які воювали за те, щоб ми жили під мирним небом.
Ось давнє фото на столі лежить.
Два красені тут в орденах сидить.
Це два брати – Микола і Роман
Війна скінчилась. Стихла біль від ран.
Ми вдячні їм за те, що ми живем!
Пам'ять про них в серцях ми бережем!
І внукам будемо про них розповідати
Так хочеться під мирним небом спати!
Це наш батько, Сироїд Микола Антонович, який в 17 років пішов на фронт і Перемогу зустрів в Берліні. Був поранений і нагороджений багатьма медалями. Для нього 9 травня було найбільшим святом. Це був день, коли він міг не соромлячись сліз, згадати ті страшні роки, коли на його очах гинули його товариші, коли вони, долаючи всі перешкоди, впевнено йшли до Перемоги.
Це наш дядько, Сироїд Андрій Антонович, який пішов на війну в 22 роки. Мав теж багато нагород, серед них і Орден Червоної Зірки.
А нещодавно відбулася велика подія в нашій родині. Дякуючи команді пошуковців були знайдені рештки ще одного нашого рідного дядька, Сироїда Андрія Антоновича, якого завжди вважали безвісти зниклим. У червні 1941 року він закінчив Київське військове училище і у званні лейтенанта, у перші дні війни пішов на фронт, очоливши взвод зв’язку. Страшний бій на рідній землі, біля села Радогощі, що в Лугинському районі, назавжди забрав життя молодого хлопця, який тільки почав жити. Йому було лише 22 роки. 79 років він чекав на повернення додому, до рідного села Лемеші. Пам'ять про Героїв завжди буде жити у наших серцях!
Пам’яті Сироїда Андрія Антоновича
Яке страшне слово "війна"
Скільки життів вона забрала,
Скільки земля своїх синів
Під свою ковдру заховала
Ще скільки юних хлопчаків
Лежать десь безвісти, чекають,
Що їх знайдуть й біля батьків
Всіх дома гідно поховають…
А наш Андрій в 21
Закінчив в Києві навчання
І лейтенантом молодим
На фронт подався без вагання
Він – командир взводу зв’язку
Жорстокий бій. Бійці тримались…
І в Радогощі, у степку,
Навіки тут лежать зостались.
І ось пройшло вже стільки літ,
Андрій додому повертає.
Його зустріне славний рід,
Рідне село його чекає.
Ще в Лемешах стоїть хатина,
Де народився наш Андрій.
Тут виглядала мати сина
І вірила, що він – живий.
Їй нагадали, що вернеться,
Та не сказали як, коли…
Хто знав, що так все обернеться…
Тепер лиш залишки знайшли
І медальйон – хто він і звідки,
Ще ніби вчора написав.
В серцях він лишиться навіки,
Щоб ми жили – життя віддав.
8 та 9 травня 0 19.00 телеканал «Україна» транслюватиме репортаж-спогади про учасника бойових дій, жителя с. Лемеші Сироїда Андрія Антоновича.
Тетяна Зозулінська, дочка та племінниця.
Свій вірш «Повернення солдата» місцева поетеса Ольга Калина присвятила пам’яті земляка Сироїда Андрія Антоновича.
Земляк наш - Сироїд Андрій
Зник безвісти у Другій світовій.
Не повернувся із війни.
Не повезло – живим прийти.
Батькам не вірилось, чомусь,
Бо обіцяв: «Я повернусь».
Вони надіялись й чекали –
Літа тихесенько спливали.
Авін приходив в їхні сни
Легеньким вітром щовесни.
Батьків за плечі обнімав,
Втішав і сльози витирав.
Немовби, з ними говорив,
Ще зачекати їх просив.
Й вони чекали до кінця
З війни солдата і бійця.
Померла мати і татусь,
Але слова ті – «…повернусь»
Неслись із вітром щовесни,
Де край дороги ясени;
Село де рідне – Лемеші
Й садок колгоспний на горбі;
Де яблуневий білий цвіт
З пелюсток стежку до воріт
Встеляє тут, де була хата,
і залишилася чекати
Замість батьків його з війни-
Не дочекалися вони.
Не дочекалася і хата
З війни солдата, сина брата.
Стоїть лиш місце в споришах,
Де булла хата в Лемешах.
І де тополя ще росла,
Бо свідком тих подій була:
Солдат як в сни сюди літав,
А рід його все виглядав.
А ось чергова вже весна
Всім сповістила, що війна
Нам віддає назад Андрія –
Здійснилася батьків надія.
Не дочекалися вони –
Та рідня є і земляки.
Багато літ з тих пір пройшло.
Солдат вертається в село.
