Історія с.Райгородок
РАЙГОРОДОК
Над глибоким яром - верби і блакить.
Джерело Безодні в глибині не спить,
А довкола схилів роцвіло село…
Тут колись прадавнє Замчисько було…
Ми нащадки долі вільних козаків,
Райгородок славим на усі віки,
Від Богдана Хмеля до прийдешніх днів,
Ми, райгородчани – трударі полів!
З Заходу до Сходу, де був Чорний Шлях,
Полягла дорога стрічкою в полях.
Щоб життя ставало кращим, ніж було.
Магістраль з’єднала місто і село.
За селом квартали зелено звелись.
І буяє хмелем піднебесна вись!
В золотих пшеницях – батьківська земля,
Це - твоя світлиця, це – любов твоя!
Тут ялин і сосен - рукотворний парк!
Бо в людей хороших – трудівничий гарт!
І бузки найкращі у сільських садах.
І меди солодкі з лип у Липинках!
(гімн села Райгородок на слова Володимира Сироти)
Райгородок – село Бердичівського району, Житомирської області розташоване на Придніпровській височині. Населення 758 чол.
Село Райгородок є центром Райгородоцької територіальної громади.
Райгородок розташований на річці Глибока Канава (притока Гнилоп’яті), за 17 км на південний захід від районного центру та за 14 км від найближчої залізничної станції Демчин. Через село проходить автомобільний шлях Бердичів — Хмільник.
Згідно легенди село з’явилося за часів Київської Русі. Легенда розповідає, що замок, який був побудований в ХІ ст., належав князеві на ім’я Рей (Рай). Селище, яке утворилося навколо замка, називалося «городом Рая» або Раїв город. Згодом це найменування змінилося на Райгородок. І понині те місце в селі, де стояв замок, називається Замчиськом.
В історичних документах в Райгородку згадується замок-вілла, та вже не Рая, а Мечислава Людвіка Мазаракі, який його й побудував. Споруджений був цей замок на пагорбі. Будівля мала форму башти. У далині протікала річка Глибока Канава. Від замку було прокопано підземний вихід до річки протяжністю 1 км. На околиці села виявлено залишки давньоруського городища X—XIII століття.
Також говорять, що назва села пішла від мальовничої краси місцевості – райське місце, райський куточок.
У березні 1631 року шляхтич Олександр Макарович Ледуховський за позику у сумі 11 000 золотих узяв у житомирського старости Януша Тишкевича в заставу містечко Райгородок і селоТерехове Житомирського повіту Київського воєводства. Судячи з усього, Я.Тишкевич не повернув борг, тому містечко Райгородок стало місцем проживання Олександра Ледуховського. Саме тут 1 лютого1633 р. він склав тестамент, заповівши поховати його в православному монастирі в селіДениші, а суму, записану на Райгородку та рухоме майно заповів дружині й дітям.
В історичних документах село згадується у 1649 році, коли Богдан Хмельницький з військом підійшов під Бердичів аби визволити його від польського війська. За його розпорядженням була послана розвідка у район Райгородка, яка доповіла йому що на південний захід є замок , який належить польському поміщику і не має зовнішнього укріплення.
В середині ХVІІІ століття село належало княжні Варварі Радзивілл.
У ХVIII ст. два містечка Райгородок та Бердичів належали до парафії костелу св. Варвари (костьол був заснований у 1759 році Варварою Радзивілл). Ще в парафію входили 33 села. Парафіян на кінець ХVІІІ ст. налічувалося 4519.
До революції в селі існували руїни розбійницького замку, в якому польський шляхтич Захарій Ярошинський одружився на Маріанні Шеньовській. Наприкінці XVIII ст. в Райгородку було збудовано резиденцію, що належала чи то Сарнецьким, чи то Меленевським. За матеріалами географічного словника 1888 року у селі було 185 будинків, церква, синагога, костел, молитовний будинок, броварня, 26 магазинів,18 ремісничих майстерень, броварня.
В минулому село було центром торгівельних зв’язків між селами волості. Дванадцять разів на рік відбувалися ярмарки. У1883 році село Райгородок згадується у відомостях, які робилися для перепису населення. Райгородок відомий також як колишнє єврейське містечко. Здавна мав потужну єврейську громаду. Ще в листах Михайла Кутузова, який деякий час був власником цього села, згадується маєток і замок (ці земельні угіддя як анексовані у результаті третього поділу Речі Посполитої майбутній генерал-фельдмаршал отримав у нагороду від імператриці Катерини II за участь у польській кампанії 1792 року, але генерал-фельдмаршал частіше бував у маєтку в Горошках (нині Володарськ-Волинський), ніж в Райгородку.
Євреї в селі проживали компактно, в його частині, яка так і називалась – Містечко (назва залишилась до цього часу). В селі була своя синагога (крім того і православна церква, а також і костел). За переписом 1897 року в Райгородку проживало 2058 жителів, з них євреїв – 946, або 45,9 % (майже половина населення). Але враховуючи той факт, що перепис 1897 року розділяв жителів Російської імперії не за національністю, а за віросповіданням, значна кількість євреїв могла вказати своє вірою православ’я (так звані вихрести), уникаючи обмежень смуги осілості.
У Райгородку діяв кагал – правління єврейської громади, що було посередником між нею і владою. Існувало також єврейське кладовище, де проводили поховання місцевих євреїв (але більш заможні воліли бути похованими на бердичівському єврейському кладовищі).
Як і в Бердичеві, чисельність євреїв у Райгородку в роки Першої світової війни та особливо в роки громадянської війни та за радянської влади почала стрімко зменшуватись. Та все ж на початок німецько-радянської війни залишалась достатньо значною. Як і в Бердичеві, вересень 1941 року став трагічним для жителів села – майже все єврейське населення Райгородка було знищене нацистами, а це біля 100 сімей, яким не вдалось евакуюватись.
Нині майже нічого в Райгородку не нагадує про існування тут в минулому потужної єврейської громади, окрім закинутого кладовища на околиці села та місцеві топоніми, одним із яких є Містечко – район компактного проживання євреїв у цьому селі.
Справжнього розквіту село зазнало у середині XIX століття, коли Райгородок через шлюб у своє володіння отримав Мечислав-Людвіг Мазаракі, який будучи поляком, ймовірно мав італійське походження.
У1906 році Райгородок був містечком Озадівської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста становила 57 верст, від волості - 7, мешканців нараховувалося 3279
Історичні події XX століття свідчать про бурхливий розвиток Райгородка та навколишніх сіл.
Гніт поміщика часто викликав обурення селян. Селяни протестували проти поміщицького свавілля. Особливо бурхливо проходили в селі події в період революції 1905-1907 років. Першу звістку про події «Кривавої неділі» принесли студенти з містечка Літина. Вони привозили листівки і давали жителям села для розповсюдження. Активну участь у розповсюдженні листівок приймав Пилип Григорович Малянівський. В січні 1905 року в селі відбувся страйк.
Повсталі оточили замок і декілька днів тримали тримали його в облозі, вимагаючи, щоб поміщик Бонецький роздав їм землю згідно реформи , але через декілька днів прибуло військо з Житомира і розігнало повстанців. Кілька селян за участь у бунті було відправлено до Сибіру.
Після лютневої революції посилюється боротьба селян за свої права. Так, 21 червня 1917 року райгородоцькі робітники зверталися до повітового комісара П.П. Москальова з вимогою підвищення оплати праці за обробіток цукрового буряка.
Різко посилилася боротьба селян проти експлуататорів під час жовтневих подій 1917 року. Підготовку селян до боротьби проводила група, очолювана жителем села – Студенецьким Олексієм Амвросієвичем, який згуртував навколо себе близько 400 чоловік. Радянську владу в селі встановлено в січні 1918 року. Райгородок знову опинився на вістрі визвольних змагань – у 1919 році тут відбувались бої І Корпусу Української Галицької Армії з більшовиками, сутички з денікінцями.
Під час громадянської війни через село проходили війська Першої Кінної Армії під керівництвом С.М. Будьонного та війська восьмої кавалерійської дивізії під керівництвом Приймакова.
В 1920 була створена перша сільська Рада. Першим головою Ради був обраний Іван Леонтійович Іщенко. В наступному році в селі виникла перша комуна «Труд». Вона мала 123 га землі та об’єднувала всього 12 селянських господарств. Поряд з колгоспом існував в селі і радгосп «Райгородок», який був створений в 1920-1922 роках. Основою господарства створеного радгоспу було вирощення зернових та технічних культур, а згодом радгосп став спеціалізуватися на вирощенні хмелю.
За хмелерадгоспом «Райгородок» було закріплено 5552 га землі, з них сільськогосподарських угідь — 4615 га, у т. ч. 3709 га орної землі. Крім хмелярства, було розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. У 70 рр. минулого ст. було: дворів — 466, населення — 1255 чоловік.
Багато лихоліть випало на долю жителів села Райгородок. Не оминув ії і голодомор 1932-1933 років, під час якого, за свідченням Самболі А.С., Колодійчук Є.Д., Яроцької О.А., Яценко Є.С., Сироїд Є.К. та інших померли голодною смертю сотні їх односельчан. Неподалік занедбаного єврейського кладовища у 1960 році на братській могилі було встановлено залізний хрест в пам'ять померлих рідних та близьких під час голодомору 1932-1933 рр. На сьогодні це єдина могила на даному кладовищі, за якою доглядають жителі села. У 2008 році біля сільського Будинку культури встановлено пам’ятний хрест жертвам голодомору.
З початком війни розпочалася трагічна доля села Райгородок. З 8 до 12 липня 1941 року у селі розташований командний пункт 16 корпусу, який проводив контрудар радянських військ проти німецьких окупантів в районі м. Бердичева з метою зупинити ворога, щоб підготувати оборону столиці України – м. Києва. 12 липня 1941 року село Райгородок було окуповане німецькими військами. В вересні 1941 року все єврейське населення було розстріляне гітлерівцями, майже 100 сімей. До Німеччини було вивезено 150 юнаків і дівчат. В 1967 році воїнам, які віддали своє життя під час визволення села від ворога в роки Другої світової війни, споруджено пам’ятник
6 січня 1944 року у ході Житомирсько-Бердичівської операції село було звільнено військами 38 армії. На фронтах Другої світової війни брало участь 245 жителів села, з яких 159 загинуло, серед яких випускник Райгородоцької школи Вадим Клавдійович Олійник, якому за проявлений героїзм посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
15 липня 1968 року загальноосвітній школі села Райгородок , в якій навчався Герой присвоєно ім’я В.К. Олійника та встановлено меморіальну дошку. 9 травня 1971 року біля школи урочисто відкрито пам’ятник-бюст В.К. Олійнику.
У 1981 році, коли у селі Райгородок було побудована та відкрита нова загальноосвітня школа, бюст В.К. Олійника та меморіальну дошку перенесено до нової школи.
1 вересня 2011 року в Райгородоцькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів ім. Героя Радянського Союзу В.К. Олійника була відкрита музейна кімната. Ініціатором створення музейної кімнати став член громадської ради при Житомирській обласній державній адміністрації Віктор Володимирович Шафранський, син сестри Героя Аліми Олійник. Він разом з членом спілки художників України Войтенком Валентином Андрійовичем спланували і організували виконання всіх практичних, дизайнерських робіт. Оформлення матеріалів провели спеціалісти товариства «Транзит-С » (М. Бердичів). Віктор Шафранський та Аліма Олійник передали музею історичні матеріали, документи та особисті речі Героя.
Після війни, внаслідок наполегливої праці трудівників села, за підтримки держави село Райгородок було забезпечено посівним матеріалом і машинами, було відбудовано господарство. Вже в 1957 році була освоєна посівна площа, відремонтовано старі і побудовано нові приміщення.
У березні 1961 року землі колгоспу «Радянський шлях» були об’єднані з місцевим хмелерадгоспом «Райгородок». Це було 4 села, 5600 га землі, 3500 чоловік населення. За період з 1961 по 1990 рік було побудовано 3 восьмиквартирні будинки, 5 дванадцятиквартирних, свинокомплекс на 300 голів, більше 300 будинків було побудовано індивідуальними забудовниками.
За роки радянської влади в селі побудовано середню школа ім. Героя Радянського Союзу В. К. Олійника на 460 учнів, клуб на 300 місць, бібліотеку з фондом 21,5 тис. книг, існували лікарня на 25 ліжок, пологове відділення, аптека, дитячі ясла, а також пошта, 6 торговельних точок, їдальня та майстерня побутового обслуговування.
За успіхи в розвитку сільського господарства, освіти й медицини 197 трудівників села і радгоспу відзначено орденами й медалями СРСР. За вирощення рекордних врожаїв картоплі в 1966 році ланковому радгоспу Є.Ф. Базилевському присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, члена ланки С.К.Томчука нагороджено орденом Леніна. Згодом Базилевського Є.Ф. також було нагороджено орденом Жовтневої революції (1977р.). Серед нагороджених орденами слід відзначити ланкових хмелярських ланок Сироїд Л.Ф. – орден Трудової Слави ІІІ ступеня, Яремчук Г.В. – орден «Знак Пошани», Макадай Н.М. – орден Трудового Червоного Прапора, трактористи Супронюк К.Ю. – орден «Знак Пошани», Сироїд В.А. – орден «Знак Пошани», вчителька початкових класів Слюсар Л.Д. – орден «Знак Пошани»та багато інших працівників. 15 січня 1991 року радгосп «Райгородок» реорганізовано у два господарства. За ним залишилися 3 відділення : Лемеші, Мартинівка, Райгородок. А відділення Андріяшівка створило самостійне господарство. 27 березня 1996 року хмелерадгосп «Райгородок» перейменовано в КСП «Райгородок», а 31 березня 2000 року дане господарство реформовано в СТОВ «Райгородок».
Церква в с. Райгородок була спалена під час Другої світової війни. Нова церква почала діяти у 1997 році. Вона була перебудована з колишнього приміщення бібліотеки.
Сьогодні у селі працює пошта, Будинок культури, 3 торгівельні точки (міні-маркет «Тополя», магазин «Фаворит», магазин «Владислав»), заклад дошкільної освіти «Оленка», амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, заклад загальної середньої освіти імені Героя Радянського Союзу В.К.Олійника.
З 2005 р. у селі діє християнський центр реабілітації алко-і наркозалежних осіб - ЛЕ ХАЙМ (ЗА ЖИТТЯ). На базі центру проводяться тренінги для служителів подібних реабілітаційних центрів.
У селі проживають майстрині української народної вишивки: Кушнірова Валентина Анатоліївна, Вовк-Томюк Юлія Андріївна (с. Лемеші), Гумінська Валентина Едуардівна, Козак Наталія Сергіївна, Козак Тетяна Сергіївна, Трокоз Леся Олександрівна (с. Лемеші), Шепетюк Тетяна Вікторівна, Шепетюк Марія Михайлівна, Гуменюк Антоніна Миколаївна.
Уродженцем Райгородка є кандидат історичних наук Є. А. Бондарчук.
На кладовищі села Райгородок поховано Козарука Петра Михайловича (1977—2017) — старшого сержанта Збройних сил України, учасника російсько-української війни, який героїчно загинув внаслідок мінометного обстрілу промзини Авдіївка.
Заслуговує особливої уваги культурна спадщина села Райгородок.
В центрі села знаходиться старий парк, в якому збереглась вілла побудована Мечиславом Людвіком Мазаракі, дворянин гербу Невлін, який був представником Київської (Прикордонної) гілки роду Мазаракі. Представники цього роду проживали на Волині та Поділлі (Махнівка, Бердичів). Мечислав у 1887 році за допомогою архітектора Станіслава Борецького звів новий палац у тосканському стилі. Садиба розташована на місці старовинного замку, що належав колись графу Тишкевичу, майже в центрі села на дорозі, що веде до сусіднього села Мартинівка. Первинний вигляд будівлі дійшов до нас майже без змін, проте було втрачено двох лежачих левів з каррарського мармуру, вирізьблених в Римі, які прикрашали головний вхід. Палац відрізняється чотирма різними фасадами, який прикрашають ризаліти, лоджії, балкони і тераси. Головна прикраса головного фасаду – багатокутова вежа. Над інтер’єрами працювали варшавські майстри, які облаштували будинок паркетом, дубовими панелями в їдальні, прикрасили його стінними розписами та ліпниною. Марія Мазаракі, остання власниця садиби розповідала, що що всередині будинок був оздоблений різьбою з дерева різних відтінків. До того ж їдальню прикрашали рідкісні зразки старої порцеляни та меблів в «гданському» стилі. Два салони в будинку мали також розкішний інтер’єр. Перший мав меблі, вкриті темно-зеленим шовком, одну шафу оздоблено перлами, а іншу - бронзою. Другий салон прикрашали меблі, вкриті сіро-блакитним шовком із золотими візерунками. У господарів вілли була також велика колекція картин, різноманітні вази, статуї, тощо.
Парк та сад на території садиби, вважались одними з найкращих на території тогочасної України. На період заснування і розбудови парку його площа становила 2,5 га. Прикрасою парку є дворядна ялинкова алея 200 літнього віку. У переказах старожилів побутують версії, згідно яких ялинкова алея, частина якої збереглася до наших днів, була насаджена так, що можна було прочитати ім’я француженки Єлени, в яку начебто був закоханий молодий пан. Під пильним наглядом Октавії Мазаракі тут росли пальми, ананаси, апельсинові та лимонні дерева, різноманітні субтропічні рослини та троянди. Серед паркових насаджень тут зустрічаються 40 порід дерев і 7 порід кущів, вік яких від 60 до 200 років. У роки воєнного лихоліття 1941-1945 рр., як свідчать старожили, значну частину дерев було вирубано та використано на будівництво оборонних споруд. Навпроти замку росте стара гілляста липа, вік якої приблизно 190 років. Парк належить до пам’яток садово-паркової архітектури. Як розповідають старожили біля палацу є джерело, де раніше була криниця – власність панів. До революції на території парку можна було ще побачити руїни старого замку. Тривалий час у будівлі вілли знаходилася правління та бухгалтерія місцевого хмелерадгоспу «Райгородок». Пам’ятають стіни палацу і бюст Леніна, який встановили неподалік на високому постаменті у 1953 році, а скинули з нього у березні 2014-го – у часи т.з. Ленінопаду. Сьогодні у садиби нові власники. Чи врятують його вони, чи збережуть для наступних поколінь, покаже час.
