Село Маркуші в роки громадянської війни.
Восени 1918 року на Лисій горі у Бердичеві з'явився полковник Петлюрівської армії Оскін. Прибувши у село Маркуші разом з осавулом Демчіним з села Бистрик (Бистрицька волость), вони розпочали мобілізацію селян, що підлягали військовій повинності.
З села Маркуші було мобілізовано біля 70 чоловік, яких направили до Житомира проти військ Центральної Ради і гетьмана Павла Скоропадського. Було убито багато гайдамаків. У бою загинув Павлюк Петро Макарович. Після Житомирського походу усі селяни повернулись додому.
На початку травня 1920 року загін польських вояків з'явився в Маркушах. Розшукавши сільського старосту Бевзо Петра Наумовича, поляки в ультимативній формі зажадали протягом однієї години зібрати 20 підвід. І коли в призначений час підводи не були надані, розсерджені поляки розійшлись по селу.
За спогадами Бевзо Ольги Дмитрівни на центральній вулиці села вони вбили глухого діда Постоя за те, що він на їх запитання відповів лайкою ("Поляки мені до ср…!").
Зібравши на кладовищі чоловіків, жінок та дітей, поляки поголовно пороли їх шомполами, нагайками, били прикладами гвинтівок.
Старожил Редич Ф.Л. згадував: "У той трагічний травневий день польські вершники роз'їжджали по селу. З'явились вони і на нашій вулиці на Загреблі. Самим лютим з них був рудий поляк. Два солдати прийшли до Півторака Петра Дмитровича, вимагаючи коня, на що той відповів: "Поляки мені до ср…!" Тоді рудий поляк схопив відро і вдарив ним Петра по голові, проломивши йому череп. В той день загинуло ще два чоловіки: Павлюк Трохим Опанасович і Вітковський Іван Іванович. Дісталося і мені – лютий рудий пілсудчик вдарив мене прикладом, перебив праву ключицю, за що я отримав вуличне прізвище "кривобокий".
