Ветерани Другої світової війни села Маркуші
Двісті чоловік села Маркуші були мобілізовані до лав Червоної армії, 160 з них не повернулись з фронту.
Про окремих з них є можливість розповісти докладніше.
Острожинський Володимир Михайлович був у партизанському загоні ім. Хрущова третього об'єднання Малікова бійцем-підривником диверсійної роти Кошкіна. Після з'єднання з Червоною Армією воював у складі 1 Білоруського фронту у 194 мінометному полку командиром відділення радіо, старшина. Приймав участь у штурмі Берліна, війну закінчив на Ельбі. Має численні бойові нагороди. Повернувся додому, працював вчителем. Став на педагогічній ниві відмінником народної освіти, нагороджений медаллю Макаренко, а також орденами "Знак Пошани" і "Жовтневої Революції". Працював директором школи, вів радіогурток, члени якого завойовували призові місця на змаганнях в області і республіці.
Бевзо Олександр Трохимович служив у 24 Самаро-Ульянівській двічі Червонопрапорній Бердичівській стрілецькій дивізії, лейтенант. День Перемоги зустрів у Німеччині у 60 км від Берліна.
П'ятнадцять подяк від Верховного головнокомандуючого у колишнього єфрейтора Т.Л. Рощенюка, серед них за звільнення Польщі, розгром угрупувань у східній Пруссії.
Більш як сто бойових вильотів на рахунку кавалера двох орденів Слави Миколи Пилиповича Мороза. Народився в с. Маркуші в селянській родині. Закінчив семирічку, працював у колгоспі. В Радянській Армії – з 1941 року. Воював повітряним стрільцем літака-штурмовика ІЛ-2 в 72-му штурмовому авіаполку 1-го гвардії штурмового авіакорпусу, гвардії старший сержант. Воював у складі екіпажу Героя Радянського Союзу Д. Овсянникова. Відзначився під час штурму ворожих позицій біля Нікополя і переправи через Дніпро, знищивши танк, десять автомашин, два дзоти, чимало живої сили ворога. Учасник штурму міста-фортеці Кенігсберга і порту Піллау, де штурмовик ліквідував дот і батарею ворога. Вийшов переможцем в одинадцяти повітряних боях з німецько-фашистськими асами. Удостоєний ордена Слави трьох ступенів, ордена Червоної Зірки, медалі "За відвагу".
Після війни повернувся в рідне село, з 1947 року до виходу на пенсію працював завідуючим сільпо, обирався депутатом сільської ради.
Клавдій Дмитрович Бевзо – чоловік з легенди. У 1974 році у одній з печер Аджимушкая керченські червоні слідопити знайшли документ, у якому збереглось прізвище Бевзо. Через газету "Піонерська правда" вони звернулись до однолітків з проханням допомоги у розшуку. Слідопити Бердичівської середньої школи №6 знайшли аджимушкайця і відповіли керченським дітям [7]. Клавдій Дмитрович пробув у лавах Червоної Армії з 1940 по 1946 рр. У 1942 році воював у Керченських катакомбах кулеметником [8]. Про нього згадується у газетах "Земля Бердичівська" (1994 р.) і "Бердичівський вісник" (2000 р.). Він нагороджений орденами і медалями, повернувшись у село, більш як 30 років працював трактористом і шофером, після виходу на пенсію працював робітником у школі і сторожем у колгоспі. Виростив дітей, тепер допомагає виховувати внуків.
У звільненні села Маркуші приймали участь командир 117 гвардійської Бердичівської ордена Богдана Хмельницького дивізії генерал-майор Волкович Тимофій Іванович, командир дивізіону 305 гвардійського артилерійського полку майор Удовиченко Віктор Іванович, командир гаубичної батареї цього полку гвардії майор Павленко Іван Васильович, начальник зв'язку 338 гвардійського мотострілецького полку капітан Кришко Трохим Кондратійович.
Гвардії капітан Іван Васильович Павленко знайшов у Маркушах свою суджену – Ольгу Лиферівну Греву. Їх знайомство відбулось у будинку Ганни Павлівни Греви. Солдати, що звільняли Маркуші, разом зі своїм командиром зайшли туди перекусити. А мати Ольги Лиферівни відправила її з пирогами до своєї невістки Ганни Павлівни, було якраз Різдво. Дівчина сподобалась молодому капітану, але він отримав черговий наказ і повинен був йти. На порозі він сказав Ользі: "Якщо не загину на війні, то повернусь і женюсь на тобі!" Пішов він у наступ на села Поличенці, Малу Клітенку і Фидрів (нині Тернівка – на честь генерала Тернова, що загинув при її звільненні).
У складі своєї 117 гвардійської Бердичівської ордена Богдана Хмельницького дивізії гвардії капітан Павленко Іван Васильович пройшов славний бойовий шлях і після війни повернувся у Бердичів на Червону Гору. На мотоциклі він приїхав у Маркуші, знайшов будинок Ольги Лиферівни, її мати повідомила йому, що дочка навчається у Бердичівському педагогічному інституті. Так визволитель села і став її чоловіком. Сьогодні подружжя Павленко проживає у Бердичеві, у них два сина. У Маркушах гвардії майора Павленко Івана Васильовича добре пам’ятають і називають просто – Капітан.
Маркушівці свято шанують пам'ять своїх односельчан. На честь 30-ліття Великої Перемоги у 1974 році у центрі села встановлено пам’ятник загиблим маркушівцям. На кам'яному обеліску написані імена маркушівців, що віддали своє життя за нашу свободу і незалежність.
